Укладання труб теплої підлоги: схеми укладання, принципи розрахунку, монтаж
Способи укладання труб водяної теплої підлоги
- Можливе застосування різних видів укладання труб водяної теплої підлоги. При цьому мають значення такі фактори:
Форма приміщення - Кількість нагрівальних контурів
- Компенсаційні шви в підлогах та стінах
- Крайові зони з підвищеною температурою поверхні
- Виконання конструкції опалення у підлозі або у стіні у вигляді повної, часткової або комбінованої системи опалення
- Рівномірність нагрівання поверхні
- Забезпечення мінімального вигину труби
Мета укладання труб теплої підлоги – забезпечити максимально рівномірний розподіл тепла по всій поверхні підлоги. При цьому існують різні способи укладання труб водяної теплої підлоги: біфілярний (равлик), меандр (змійка), подвійний меандр (подвійна змійка), біфілярний або меандр із граничною зоною (з окремим контуром або спільним), та багато інших.
Розглянемо найпоширеніші з них:
- Меандр (Змійка)
При укладанні труб у формі меандру, або так званої «змійки», труби розташовуються послідовними паралельними петлями. На початку контуру температура теплоносія є найвищою, а далі, у процесі віддачі тепла в приміщення, поступово охолоджується, що призводить до лінійного зниження температури поверхні підлоги. Таким чином розподіл температури в приміщення відбувається нерівномірно.
Під час вкладання труб водяної теплої підлоги таким способом необхідно враховувати мінімально допустимий радіус вигину труби при поворотах, щоб уникнути заломів та зменшення прохідного перерізу, що може призвести до підвищення гідравлічного опору системи, а іноді і до пошкодження труби.
2. Біфілярна (Равлик)
Вважається кращим способом вкладання труб водяної теплої підлоги через те, що падаючі та зворотні труби прокладаються поруч, за рахунок чого можна досягнути рівномірного розподілу тепла по всій поверхі підлоги. Це дозволяє уникнути перегріву або охолодження окремих ділянок і створює комфортну температуру в усьому приміщенні.
Даний спосіб укладання труб підходить для великих приміщень, оскільки забезпечує рівномірний розподіл температури по всій поверхні підлоги. При монтажі не утворюються різкі повороти труб, що знижує гідравлічний опір системи та забезпечує стабільну циркуляцію теплоносія. Водночас схема має складнішу послідовність укладання труб порівняно з меандром і потребує більшої точності при проєктуванні та монтажі.
Розрахунок довжини труби для системи водяної теплої підлоги
Проєктними розрахунками визначається крок укладання труб у товщі підлоги, який забезпечує компенсацію тепловтрат у приміщенні.
Загальна довжина одного циркуляційного контуру водяної теплої підлоги не повинна перевищувати 100–120 метрів. Це дозволяє уникнути надмірних гідравлічних втрат, забезпечити рівномірний розподіл тепла та стабільну роботу системи. Також під час проєктування необхідно враховувати довжину підвідних трубопроводів, які з’єднують контури з розподільником.
Розрахунок довжини труби для системи водяної теплої підлоги зазвичай виконується за співвідношенням між площею приміщення та кроком укладання. Іншими словами, чим менший крок між трубами, тим більше матеріалу потрібно. Для розрахунків застосовується формула, у якій враховуються площа приміщення, крок укладання та довжина підвідних труб. Площу приміщення необхідно розділити на крок вкладання труб (в метрах) і додати підвідні труби помножені на два (від розподільника та до нього). У результаті визначається орієнтовна довжина труби, необхідна для конкретного приміщення.
Також, орієнтовну довжину трубу для системи водяної теплої підлоги можна визначити, помноживши площу приміщення на середню кількість метрів труби, яка припадає на один квадратний метр при заданому кроці укладання та додати орієнтовну довжину підвідних труб.
При кроці укладання 100 мм приблизно потрібно 10 метрів труби на м² площі. Якщо крок становить 150 мм, витрата зменшується до близько 7 м. Для більш розріджених варіантів — крок 200 мм відповідає приблизно 5 м, а при 250 мм — орієнтовно 4 м.
Монтаж водяної теплої підлоги
Монтаж водяної теплої підлоги слід починати після встановлення вікон і дверей, а також після завершення штукатурних робіт. Роботи рекомендується виконувати при температурі в приміщенні вище +5 °С.
Якщо тепла підлога укладається на перекриття, що межує з ґрунтом, перед укладанням звуко- та теплоізоляції необхідно виконати гідроізоляцію.
Основа під монтаж має бути сухою, чистою та рівною, з допустимим відхиленням не більше ±5 мм. За потреби поверхню вирівнюють.
Далі встановлюють розподільник у монтажну шафу у передбаченому проєктом місці.
Уздовж стін укладають демпферну стрічку товщиною не менше 5 мм.
Після цього розкладають мати під систему кріплення труб та, за необхідності, армувальну сітку.
Труби укладають згідно з проєктом, дотримуючись розрахункового кроку та максимальної довжини контуру, а також забезпечуючи необхідний радіус вигину.
Кріплення труб виконують за допомогою гарпун-скоб, профільованих виступів на поверхні плити або інших елементів — залежно від типу обраної системи.
Після укладання труб встановлюють деформаційні шви у місцях, передбачених проєктом, відповідно до нормативних вимог.
До заливки стяжки проводять гідравлічне випробування контурів відповідно до вимог, обов’язкових для систем панельно-променевого опалення.
Після успішного випробування виконують заливку цементно-піщаної або самовирівнювальної стяжки, у якій труби фіксуються остаточно. Рекомендована товщина шару стяжки над трубами становить:
δ ≥ 35 мм — для ангідридних (гіпсових) монолітних підлог;
δ ≥ 45 мм — для монолітних підлог на основі цементного розчину.
Після затвердіння стяжки проводять підключення регулюючої арматури, гідравлічне балансування контурів і укладання фінішного підлогового покриття.